Постконтактна профілактика ВІЛ

Постконтактна профілактика ВІЛ

Постконтактна профілактика (ПКП) — це певні заходи, що їх вживають після ситуації, коли могло статися інфікування ВІЛ. Постконтактна профілактика широко застосовується у сфері охорони здоров’я в разі «аварійних ситуацій» серед медичних працівників. Проте фахівці рекомендують ПКП і після небезпечних статевих контактів.

Постконтактна профілактика включає: 

• надання першої допомоги;
• консультування та оцінку ризику зараження;
• тестування на ВІЛ після отримання поінформованої згоди;
• медичні призначення за необхідності терапії;
• подальше спостереження лікаря.

Перша допомога після можливого контакту з ВІЛ — це дії, яких необхідно вжити негайно після контакту. Їхня мета — скорочення часу контакту з інфікованими біологічними рідинами (у тому числі з кров’ю) та тканинами, і правильна обробка місця контакту, що має на меті зниження ризиків інфікування.

Постконтактна хімієпрофілактика — це прийом антиретровірусних препаратів (АРВП). Нині для профілактики застосовуються комбінації з трьох АРВП. Конкретні препарати та графік їх прийому призначає лікар. ПКП слід починати якомога раніше — відразу після підтвердження ризику зараження, не пізніше ніж через 72 години після контакту, і проводити протягом чотирьох тижнів.

ПКП не є ефективною на 100% і не дає гарантованого захисту від ВІЛ-інфекції. Вона призначена для зниження ймовірності зараження, але не дає змоги повністю усунути цей ризик.

Слід звернути увагу, що оцінка ризику інфікування та можливості призначення постконтактної хімієпрофілактики має бути зроблена лише фахівцем.

Якщо Ви думаєте, що у Вас високий ризик зараження після контакту з особою, яка живе з ВІЛ, або з людиною, про статус якої нічого не відомо, зверніться до будь-якого медичного закладу (до лікарні, центру планування сім’ї), або центру з надання допомоги людям, які живуть із ВІЛ.